Меркурій
Меркурій – це найближча до Сонця планета, яка постійно ховається у його променях. Тому її дуже важко побачити із Землі. У Меркурія немає атмосфери, тумо його поверхня не захищена від сонячних променів у день і від космічного холоду вночі. Удень планета нагрівається до +430 oС, а вночі охолоджується до – 200oC. Сонячна доба дорівнює 176 земним. Тривалість року – 88 земних діб.
За формою Меркурій подібний до кулі, з діаметром 4900 км. Геометричний центр планети відхилений від центра мас – у межах 1,5 км. Площа поверхні менша в 6,8 раз від земної. Об’єм менший у 17,8 раз від об’єму Землі. Маса менша приблизно у 18 раз (3,3 х 1023 кг). Середня густина 5,43 г/см3. Прискорення вільного падіння – 0,38 від земного. Відстань до Сонця становить 58 млн км. Магнітне поле дуже слабке. Природних супутників немає.
Уся кам’яниста поверхня Меркурія покрита численними кратерами від ударів метеоритів. Кратери названо, за деяким винятком, на честь видатних представників світової культури.
Вісь обертання планети перпендикулярна до його орбіти, тому дно полярних кратерів завжди в темноті. В цих областях знаходиться водяний лід, перемішаний з гірськими породами. Гори досягають висоти 4 км.
Біля поверхні Меркурія виявлено атоми гелію і водню, аргону і натрію. Їхніми джерелами є сонячний вітер і речовина планети, піддана нагріванню й опроміненню Сонцем.
Ця планета є найменш вивченою із земної групи. Її вивчали лише 2 апарати. «Маріонер – 10» у 1974 – 1975 рр. тричі пролетів повз Меркурій. У результаті були отримані тисячі фото з мінімальної відстані 320 км. У 2004 р. був запущений апарат НАСА «Мессенджер». Він летів складною траєкторією із гравітаційними маневрами біля Землі, Венери та самого Меркурія. У 2011 р. він досяг своєї цілі і став супутником Меркурія. Апарат відзняв усю поверхню планети та отримав багато інших даних.
Венера
Венера – це друга від Сонця планета. Незважаючи на те, що Венера за розміром майже така сама як і Земля, її маса на 80% більша від земної. Неозброєним оком можна спостерігати вранці або увечері у вигляді дуже яскравого світила. Густа атмосфера довго приховувала таємниці поверхні. Ще донедавна учені думали, що Венера вкрита тропічними лісами. Але космічні апарати, що досліджували планету, виявили лише безжиттєву пустелю. Температура сягає 470oС і майже не змінюється протягом доби. Вода на планеті відсутня, кисень майже теж. Діаметр – 12100 км. Відстань до Сонця – 108 млн км. Тривалість року – 224,7 земної доби. Тривалість доби – 117 земних. Орбіта має форму майже правильного кола, швидкість руху по орбіті близько 35 км/с. Напрямок обертання зворотний до обертання навколо сонця. Природних супутників немає.
Більшу частину Венери займають рівнини. Найвищі гори до 11 км. Виявлено багато кратерів з діаметром до сотень кілометрів. Великі кратери та височини названо на честь видатних жінок або просто жіночими іменами.
Досліджено, що близько 500 млн років тому на планеті відбулася глобальна катастрофа. Сотні тисяч вулканів викинули величезну кількість лави, що вкрила всю поверхню.
Для дослідження рельєфу було застосовано метод радіолокації. На основі отриманих даних, із допомогою між планетної станції «Магеллан», було складено рельєфні карти.
Атмосфера Венери складається переважно із вуглекислого газу. Тиск на поверхні у 95 разів більший від того, що на Землі. Завдяки великій густині і такому складу, атмосфера планети є величезним парником. Хмари мають пластову структуру. Вони розташовуються на висотах від 48 до 70 км і містять краплі сірчаної кислоти. Спостерігаються блискавки. Швидкість вітру на поверхні близько 1 м\с. Магнітне поле дуже слабке ( у 104 рази менше від земного).
Марс
Марс – це четверта планета від Сонця. Деякі великі деталі планети можна побачити навіть в аматорські телескопи. Земля і Марс кожні 15 – 17 років зближуються (велике протистояння). У ці дні Марс видно на небі всю ніч, як яскраву червоно-помаранчеву кулю.
Марс майже вдвічі менший від Землі за діаметром (6800 км). Маса в десятеро менша від земної (6,418 х 1023 кг). Прискорення вільного падіння на поверхні – 3,72 м/с2. Відстань до Сонця – 228 млн км. Температура на поверхні від – 70oC до + 20oC. Тривалість року – 687 земних діб. Тривалість доби – 24 год 39 хв. Планета має слабке магнітне поле напруженість якого у 500 разів менша від земної. Природних супутників два – Фобос і Деймос.
Поверхня планети є мертвою пустелею, значну частину якої вкриває червоний пісок і камені. Червоні кольори пояснюються високим вмістом у ґрунті оксидів заліза.
Атмосфера дуже розріджена, тому існують великі добові коливання температури. Узимку на поверхні Марса спостерігається сніг, але вода в рідкому стані існувати не може. В умовах низького тиску вода закипає при +2oС. А тиск на поверхні Марса у 100 – 170 разів менший ніж на Землі.
На планеті дуже багато великих кратерів, які названо на честь учених, що досліджували Марс і планети сонячної системи. Це свідчить про те, що планета пережила безліч катастроф, які змінили умови на її поверхні. Південна гориста півкуля в середньому на 5 км вища від північної. На знімках добре видно численні каньйони. Найбільший – Долина Марінера – тягнеться майже на 5000 км. Вражають своїми масштабами згаслі вулкани.
Знамениті полярні шапки утворені товстим шаром льоду (близько 3 км) змішаного з пилом. Верхній шар складається із сухого льоду з невеликою домішкою звичайного. Температура на полярних шапках опускається до – 110oC.
Загадкові марсіанські долини, схожі на русла річок, утворилися від водяних потоків, які висохли понад мільярд років тому. Дослідження показали, що раніше на Марсі існував океан води. Він міг існувати, поки температура поверхні була досить висока. Планета охолоджувалася близько мільярда років. Потім замерзла вода впереміш із піском утворила під поверхневу крижану оболонку – кріосферу, яка має кількість води, еквівалентну шару завтовшки приблизно 1 км по всій планеті.
Атмосфера Марса має малу густину і складається в основному з вуглекислого газу. Швидкість вітру не перевищує 15 м/с. Це єдина планета де спостерігаються пилові бурі. Вони створюють анти парниковий ефект. В атмосфері спостерігаються піщані вихори, що закручують стовпи пилу висотою до 8 км.