Характерні риси будови Сонячної системи полягають у такому:
Основна маса речовини Сонячної системи зосереджена в Сонці. Маса всіх інших складових системи становить одну сімсот п’ятдесяту частину маси Сонця. Через це у Сонячній системі значно переважає гравітаційне поле Сонця.
Майже колові орбіти планет та орбіти більшості астероїдів лежать приблизно в одній площині, нахиленій до площини сонячного екватора під кутом 7o15'.
Усі астероїди і планети, без винятку, обертаються в одному напрямку навколо Сонця. Обертання Сонця навколо своєї осі також відбувається в цей бік. Планети, за винятком Венери і Урана, які обертаються в протилежний бік, також обертаються навколо своїх осей у напрямку свого обертання навколо Сонця.
Планети Сонячної системи поділяють на дві групи. Планети-земної групи це тверді тіла, невеликі та немасивні порівняно з іншою групою, з великою густиною, з повільним обертанням і малою кількістю супутників або зовсім без них, розміщені ближче до Сонця (Меркурій, Венера, Земля, Марс). Планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун) значно масивніші та більші за розміром ніж попередня група, мають велику швидкість обертання і велику кількість супутників. Середня густина менша ніж у планет земної групи. Вони мають потужні атмосфери.
Момент кількості руху між планетами і Сонцем розподілено нерівномірно. На Сонце припадає лише 2% повної кількості руху в системі.
Орбіти більшості супутників майже колові. Рух по орбітах, більшості супутників, відбувається в напрямку руху планети навколо Сонця. Орбіти переважно мають малий нахил до площини екватора власних планет.
Теорія походження Сонячної системи
За сучасними даними вік самих давніх порід Землі становить 4,64 млрд років. Аналіз порід з Місяця становить вік від 2 до 4,5 млрд років. Вік кам’яних і залізних метеоритів до 5 млрд років. На основі теорії будови й еволюції зір визначено вік Сонця, який становить приблизно 5 млрд років, що збігається з віком інших небесних тіл у нашій системі. Останнє наштовхує на припущення, що Сонце і планети сформувалися з єдиної газопилової хмари.
Відповідно до цієї теорії, яку уперше висловив Іммануїл Кант ще у 1755 р., а розвинув П’єр Лаплас, Сонячна система утворена з обертової дуже гарячої газової хмари, що стискалася та розпадалася на фрагменти під дією гравітації. Ця гіпотеза не підтверджена через велику кількість протиріч.
Іншу гіпотезу висунув Джеймс Джинс у 1919 р. Відповідно до неї планетна речовина була вирвана із Сонця, яка розпалася на окремі частинки, з яких зародилися планети.
Але дані фізико-хімічних досліджень земних порід і метеоритів говорять про те, що вони утворилися не з газу, а з твердої речовини. Розробкою теорії утворення планет із твердих частинок до планетної хмари зайнявся, у 1944 р., Отто Шмідт. Теорія започаткована ним розвивається і сьогодні.
Основні етапи походження та ранньої еволюції Сонячної системи за теорією Шмідта.
Перший етап. Приблизно 4,6 млрд років тому стався вибух наднової зорі десь біля місця народження Сонячної системи. Ударна хвиля розійшлася по космічному просторі. Під дією хвилі газопилова хмара стала згущуватися, у ній утворилися згущення збагачені речовиною зорі, що вибухнула. Під дією сил гравітації згущення почало стискатися і перетворюватися в дископодібну газопилову хмару. Згодом в центрі хмари утворюється Сонце.
Другий етап. Поступово в середині хмари дрібні пилинки стали об’єднуватися, захоплюючи гази з простору. Дрібні пилинки збільшувалися і з них почали формуватися зародки майбутніх планет – планетезималі, а згодом і планети. У внутрішній зоні водень і гелій під дією тиску залишили центральну частину диску і перемістились до краю. Тому ближче до Сонця планети формувалися з твердих кам’яних і металевих частинок.
Частинки в середній холодній зоні хмари покривалися льодом, ядра планет швидко росли і захоплювали навколишній газ. Так формувалися планети-гіганти. Величезна кількість крижаних планетезималей і брил, в середніх і зовнішніх областях хмари, утворили ядра комет і крижані астероїди. Приблизно через 100 млн років планети земної групи досягли своїх розмірів.
Третій етап. Наступне гравітаційне стискання підняло температуру в надрах протопланет до градусів плавлення заліза. Важкі компоненти відокремилися і направилися до центра планет, легкі піднялися до поверхні. Протягом мільйонів років проходило утворення кори планет земної групи.
Нагрів Землі супроводжувався виділенням газів і водяної пари. Пара, поступово, конденсувалася і утворила моря і океани. З газів утворилася атмосфера яка істотно відрізнялася від сучасної.
Супутники, що рухаються у напрямку обертання планет, утворилися в результаті цих самих процесів. Супутники, які рухаються у зворотному напрямку, були захоплені планетою.